Мои межи прошли по прекрасным местам...
Вспоминаю и сердце ликует!
Это Ты меня вёл, управлял меня Сам,
И выравнивал тропы земные...
Мне порой непонятным казался тот путь,
Я ступала на тернии в дороге.
Боже, плакала я и хотела свернуть...
Но опять возвращалась в тревоге.
Нет! Мой путь самый лучший из сотен путей!
Сам Творец мне его уготовил!
Записал в Книге Жизни однажды Своей
Дни мои для меня с любовью...
По любви Ты хотел меня сделать сильней,
Допуская и боль, и страданья...
Посылал утешенье и лучших друзей,
Я Тебе, мой Отец, благодарна!
Мои межи прошли по прекрасным местам...
В муках скорби рождается счастье.
Слава Богу - не сбыться наивным мечтам,
Что могли бы сгубить в одночасье...
Наши мысли суЕтны, мечтанья пусты,
Твои планы - ведут ко спасенью...
Ты - любовь неземная, Вершитель судьбы.
Нам порой не хватает смиренья...
Мои межи прошли по прекрасным местам,
Твоя милость мне солнцем светила...
Помоги, мой Господь, мне допеть этот псалм,
Чтоб во славу Твою я ходила........
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
