Туманный вечер расправляет плечи.
В прозрачной дымке яркие огни,
А на столе стоят, пылают свечи.
Они для этого сотворены.
Огонь свечей на стенах с тенью в вальсе.
Их тихий треск, как будто разговор;
И, сквозь окно, свет, улетая дальше,
К себе привлечь желает чей-то взор.
Прекрасен свет и, среди тьмы, желанный.
Не раз, он многих путников спасал:
И на земле, на море в шторм незванный,
Когда шумел и рвал девятый вал.
Огонь свечи летел свозь толщу ночи,
В метели прорываясь далеко.
Огонь сердец – он также нужен очень.
Его зажечь и погасить,в пути, легко.
Свечи горящей от людей не спрятать.
Там, где она, ночь будет отступать.
Её горячий воск повсюду будет капать,
А из него легко свечу создать.
Достаточно лишь небольшое пламя
И свечи все, потухшие, горят.
Огонь любви, лёд толстый быстро плавя,
Сжигает в душах ненависти яд.
Огонь свечи от дуновений скачет.
Ветра способны пламя наклонить.
Свеча горит и неизменно плачет.
Стекает вниз лишь восковая нить;
А пламя ввысь, и словно в небо рвётся.
Здесь у свечи призвание – светить
И ночь бежит и от огня сдаётся.
Свеча нас, своим светом, учит жить.
Вячеслав Переверзев,
USA
Родился в Украине, на Донбассе, г. Горловка. Другой сайт: http://stihi.ru/avtor/slavyan68
Прочитано 7844 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
