Может быть я пойду даже там, где никто не идёт
Может быть, я хлебну даже то, что никто не хлебнёт
Может быть, посмеются враги и оставят друзья,
Не поймут, обвинят и осудят, унизят меня....
Может быть...может быть...
но я в Слово смотрю,
Не одна я в слезах Путь земной прохожу,
Не одна я для мира нелепа, смешна,
Не одна, у кого к Богу рвётся душа.
Не одна спотыкаясь в презренной плотИ
Крепко зубы сцепив, продолжаю ползти,
Не одна никому не могу обьяснить
Почему продолжаю то Слово любить ...
Может быть, что в тупик заведет меня опытный враг,
Может быть, будет смысла лишён каждый следующий шаг.
Может быть, я устану, сама на себя разозлюсь,
Но послушаю Слово и снова в начало вернусь...
Может быть...может быть...
но я в Слово смотрю,
Не одна я ошибки, как шрамы ношу,
Не одна доверяю Отцу, как Дитя,
Исправленья Христа принимая любя.
Не одна я в Отцовскую верую Кровь,
Не одна под неё захожу вновь и вновь..
Не одна ухватилась за Слово Его-
Что во благо святому содействует все...
Может быть, предо мною весь мир свои двери закрыл,
Может быть, за копейку он веру мою оценил,
Может ради Христа Откровений лишусь здесь всего,
Но зато у Отца на ладонях ЕСМЬ Имя мое!
Может быть...может быть...
Но я в Слово смотрю,
Не одна сердце Бога я в Нем познаю!
Не одной мне становятся чётче видны
В отражении моем Иисуса черты.
Не одной мне кричат: «Возомнила она!»
Не одну меня жалит в пяту сатана
Не одна я взираю в высоты Небес -
Верой вижу престол, верой вижу венец!
.....
Не одна...
В темноте, средь пустых миражей
Путь такой же идут сотни Божьих Детей...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
